Андрій Буєвич (позивний Буй) із сім’ї військових та за освітою бухгалтер. Прийшов у склад ЗСУ ще у 2014 році. Старший лейтенант роти спеціального призначення батальйону «Залізні вовки» першої окремої бригади Богуна.

Доля зіграла з Андрієм дуже неоднозначно, адже Андрій воював та був тяжко поранений на тих самих територіях, де під час Другої світової війни воював його дідусь та залишився без ніг.

Сам Андрій був поранений на Червоній горі, між Бахмутом та Соледаром, кулею у голову. Але при цьому він ще півгодини, стікаючи кров’ю, з паралізованою лівою стороною, за допомогою свого підлеглого по рації продовжував керувати боєм.

Дружина Андрія теж військова, старший солдат того ж дивізіону. Це саме вона знайшла його пораненого та, будучи вагітною, витягла його з поля бою, врятувавши життя та надавши майбутнє для родини. Зберегла життя батькові довгоочікуваного малюка.

Андрій потрапив до клініки в лежачому стані, але здаватися не збирався. Його маршрут реабілітації передбачав щоденні заняття по 11 годин, а згодом, як з’явилися результати, вже по 6-7 годин.

За час відновлення у Андрія та його дружини Тетяни народився син. І це неабияк надихало його йти до власної перемоги – до одужання. Андрія підтримувало безліч людей своїми донатами. Через 3 місяці Андрій вже ходив з паличкою та зміг самостійно здійснювати перші прогулянки з малечею.

“Не дивлячись на прогнози лікарів після поранення, я на своїх двох гуляю зі своїм сином. Не завжди вірте тому, що вам кажуть – вірте в себе і в людей, які вірять у свою справу”, – написав Андрій по завершенню лікування. “Мені потрібна міцна держава, в якій буде жити мій син, моя родина”.

Наразі Андрій закінчив своє лікування у Нодусі та бере нову висоту: магістратура у навчально-науковому інституті управління та державної служби Київського національного університету ім. Тараса Шевченка на кафедрі глобальної та національної безпеки.

Support now - anyone can help
Quick Donate with Portmone